Цього року розпочався великий піст 27 лютого, а закінчиться з 14 на 15 квітня, у день Пасхи святої, за новим стилем.
Православне розуміння посту
Розуміння посту і відношення до нього в нашому суспільстві, яке декларує
себе як християнське, є неоднозначним – від повного відкидання, до
наділення його магічними властивостями. Багато з тих, хто називає себе
християнами не приймають цієї древньої практики. Насамперед це
стосується представників протестантських деномінацій. Вони мотивують
свою відмову від дотримання посту небажанням нашкодити власному
здоров`ю, проте причини цього неприйняття набагато глибші і криються в
спотворені сотеріології (вчення про спасіння).
Нажаль і в православному середовищі піст
сприймається неоднозначно і розуміється часто неправильно. Для того
щоб вирішити питання чи потрібен піст християнину і як саме
дотримуватись посту, необхідно усвідомити суть цієї установи.
Зробивши історичний екскурс, можемо
помітити, що піст сучасник людства. Він був першою заповіддю людині і
полягав у обмеженні вживання плодів пізнання добра і зла: «І заповів
Господь Бог людині, сказавши: від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а
від дерева пізнання добра зла не їж від нього, бо в той день, коли ти
з’їси від нього, смертю помреш»(Бут. 2. 16-17). Все було дозволено і
людина не мала ні в чому потребу, обмеження було мінімальним. Саме це
обмеження мало на меті виховання сили волі людини. Людина була створена
за образом і подобою Божою і на відміну від решти творіння була наділена
свободою волі, свободою обирати між добром і злом. Порушення заповіді
відкрило двері злу, стражданню і смерті у світ всього творіння.
Нестриманість, насамперед, позначилась і на стійкості людини, на її силі
волі. Згрішивши одного разу людина стала слабшою і більш вразливою для
зла. В підтвердження цих слів згадаймо власний досвід першого свідомого
падіння в гріх. Зробити перший крок тяжко, навіть під впливом великої
спокуси, здається Сам Бог через наше сумління оберігає нас від падіння,
та якщо людина не знаходить в собі необхідної сили волі, вона падає.
Згрішивши перший раз ми стаємо більше схильними до гріха і наступного
разу падаємо під впливом меншої спокуси. Подолавши докори сумління
людина звикає до гріха, котрий починає панувати над свободою її волі.
Гріх подібно інфекції робить нашу волю слабкою і викликає у нас
схильність до зла, яке в свою чергу подібно отруті умертвляє людину не
лише фізично, а насамперед духовно. Щоб звільнитися людині з такого
стану необхідні дві умови – це Божа благодать «яка немічне лікує і те що
втрачається поповнює» і прояв доброї волі людини. Бог простягає руку
помочі кожній людині, але зробити крок на зустріч вдається не кожному,
через слабкість власної волі. Силу волі людина повинна зміцнювати
протягом всього життя і найперше в боротьбі з спокусами, які спричиняє
ворог роду людського. Стримуючи в собі розвиток зла людина стримує
власне тління.
Саме вихованню сили волі і служить такий
древній засіб як піст. Ми бачимо, що піст був важливим для людини ще до
гріхопадіння, а після того, як зло заразило людину, він є просто
життєво необхідним. Багато християн, можливо навіть на рівні
підсвідомому, розуміють необхідність посту, проте не всі правильно його
використовують, а іноді просто спотворюють його призначення. Призначення
посту – полягає у відновленні людини, у лікуванні від зла, у вихованні
доброї волі людини. Цей процес є не простим і вимагає певних зусиль від
людини, насамперед щирого бажання змінитися. Деякі з християн
наштовхуючись на перешкоди власної слабкості не бажають зробити над
собою зусилля й дотримуються посту поверхнево, проявляючи лукавство. В
такому випадку піст, який повинен провадити людину до спасіння, стає
приводом до загибелі. Щоб уникнути такої небезпеки, до посту слід
підходити з щирістю і обережністю. Для людини непідготовленої здається
немислимим дотриматися всіх вимог православної традиції посту, проте не
слід лякатися, а закликати на допомогу Бога і власний життєвий досвід.
Варто пригадати початок власного життя, коли для нас недосяжними були
прості речі: ми не вміли ходити, розмовляти, читати й писати й багато
чого іншого, але людина здатна вчитися, це саме стосується і практики
посту.
Іншою поширеною небезпекою, яка
спотворює суть посту є нерозуміння того, що піст є лікувальним засобом
для людини і не може бути «жертвою Богу», як деякі неправильно
розуміють. Бог не потребує від нас таких жертв, а через піст ми лише
вдосконалюємося і наближаємось до Творця. Небезпека, від розуміння посту
як «жертви», криється у розвитку марнославства. Людина, яка постить
лише для того, щоб «догодити» Богу починає відчувати неправдиву і згубну
«святість».
Сприймаючи піст як лікувальний процес
для душі і тіла, християнин повинен визначитися з власними «хворобами»,
тому піст без покаяння є немислимим. Просте утримання від деяких видів
їжі є дієтою і нічим іншим. Можливо така дієта і покращить стан тіла,
але належного «оздоровлення» людині, не принесе. Майже всі тілесні
хвороби людини є наслідком пристрастей, тобто хвороб «духовного» плану,
тому оздоровлення людини слід починати саме з них. Пристрасті людини
подібні до жаринок, які тліють в плоті і при створені певних умов,
особливо коли людина веде нестриманий спосіб життя, ці вогники
розгораються до величезних багать, які спопеляють людину з середини.
Напевно кожна людина відчувала при хворобах, особливо простудних, жар в
своєму тілі. Цей стан, коли від підвищеної температури, все тіло стає
слабким і розум перебуває ніби в тумані, подібний до стану людини котра
палає пристрастю. Така людина не може тверезо мислити і повноцінно
керувати своїми вчинками. Єдиний спосіб вгамувати пристрасний вогонь це
стримувати себе. Як вогнище без хмизу поступово гасне, так і пристрасть
без потакання їй вгасає.
Перебуваючи в полоні пристрастей людина
часто схильна до самообману і не бажає визнавати свого «хворобливого»
стану, тому лише усвідомлення власного стану, яке неможливе без сповіді,
також бажання «вилікуватись», що є покаянням, разом з постом, який є
стриманням, допоможуть їй звільнитися від «хвороб» духовних і тілесних.
Під час посту Церква закликає своїх
вірних найперше до стримання, проте одного стримання від гріховних
проявів, для користі людини є замало. Стримуючи в собі гріховне,
християнин повинен розвивати і збагачувати в собі почуття милосердя і
любові до ближнього. «Усяке роздратування, і лютість, і гнів, і крик, і
лихослів’я з усякою злобою нехай будуть знищені у вас; а будьте один до
одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як і Бог у Христі
простив вам.» (Еф. 4. 31-32) – повчає нас апостол Павло.
Піст це той час коли ми повинні нарешті
здійснити свої добрі наміри і вже не відкладати їх надалі, це час
віддавання боргів духовних, боргів пошани батькам і рідним, боргів
любові ближньому.
Піст це час тяжкої праці над собою.
Християнин повинен проаналізувати свої почуття, бажання і мрії, тому що
пусті і гріховні мрії ведуть нас на шлях загибелі. Пригнічуючи свою
плоть людина підносить свій дух, і кожне зусилля, кожна перемога над
похотями наближає нас до Бога.
прот. Леонтій Никитенко Статтю взято з сайту: cerkva.info
|